Якось одного літнього ранку завітав до мене в гості актор Іван Городецький. Справ було не багато, тому ми вирішили, взяти соку "здоров’я", та піти до озера…На справді все було інакше.

Про сок тоді зовсім мови не було, ось про нестачу божественного нектару, ми розмовляли хвилин двадцять і вирішили якось поліпшити становище. На допомогу собі я взяв томик Гоголя, Ваня газету, і під прикриттям літературоманів ми пішли до озера. На нашу вдачу на озері того ранку було тільки дві людини, тому наше прикриття нам не знадобилося. Однією, була моложава бабця, яка лежала нерухомо під промінням сонця всі дві години нашого спілкування, коротше кажучи знайомство навіть при бажанні не видавалося можливим.

Інша – Вона

Вона! Жодного разу в житті я не зустрічав людини прекраснішої за неї. Я навіть не уявляв, що на землі є така розумна, цікава, безмежно вродлива жінка. Ми розмовляли годинами. Коли не мали змоги зустрітися, говорили телефоном, доходило до того, що від слухавки вже боліли вуха… Що більше минало часу, то більше ми розуміли, що життя один без одного неможливе. Для нас не існувало ні роботи, ні навчання, весь оточуючий світ не мав ніякого значення, були тільки ми, я та вона.

Минали пори року, минали зустрічі, непорозумыння та примирення, сльози щастя та навпаки, все минало.

Залишалося Кохання! Над людське Кохання. Згодом я навіть вирішив, що так кохати не можна, чи то я так себе заспокоював?, не зважайте.

Я! Життя, доля, Бог, як хочете, вносить свої зауваження….Цікаво та одного дня я став добре розуміти Пушкіна, було навіть таке, що йдучи пішки від Арсенальної до Липок кожного дня писав по віршу!

Вона – моя історія кохання

Вітаю вас зі святом, любі, дорогі жінки, Ви найпрекрасніше, що є у нашому чоловічому житті. Будьте здорові, будьте щасливі, та нехай у ваших душах завжди панує злагода. А кохання полонить в ваші серця!